Благовіщенська міська територіальна громада

Голованівського району Кіровоградської області

Історична довідка

1.Геогафічне розташування

Площа Благовіщенської громади — 701 км² (2,85 % від площі області). Адміністративний центр громади — місто Благовіщенське. Населення становить 22 127 осіб (на 1 січня 2019 року).

Розташована у південно-західній частині Придніпровської височини, у лісостеповій зоні. На заході межує з Заваллівською селищною громадою , на сході — з  Голованівською селищною громадою  Кіровоградської області, на півночі — з Ладижинською сільською громадою, на півдні - з Савранською селищною громадою.

Через усю територію громади  з півночі на південь тече річка Синиця, що впадає в Південний Буг. Місцеві ґрунти славляться своїми чорноземами та їх родючістю.

Рельєф рівнинний з пагорбами, ярами, балками та долинами. Землі багаті чорноземами, у листяних лісах переважають дубиклени та ясени. В громаді функціонують освітні та лікувальні заклади, комунальні підприємства.  

Основними надходженнями до бюджету громади є місцеві податки та збори, податок на доходи, податок на прибуток, податок на збільшення ринкової вартості тощо.

Благовіщенська громада багата на землі сільськогосподарського призначення, тому нараховується більше   25 сільскогосподарських фермерських  господарств, які беруть активну участь в розбудові та покращенні життя нашої громади.

2.З історії краю

Територія Благовіщенського краю була заселена здавна, про що свідчать археологічні знахідки, які датуються верхнім (пізнім) палеолітом (40-10 тисяч років тому). Біля сіл Данилова Балка, Луполове, Кам’яний Брід, Синьки та Сабатинівка знайдені поселення трипільської культури, однієї з найяскравіших археологічних культур доби енеоліту (ІV - середина III тисячоліття до н.е.).

Село Сабатинівка дало назву археологічній культурі пізнього періоду бронзового віку. Сабатинівська культура існувала у ХІV-ХII ст. до н.е., мала кам’яну архітектуру й розвинуті для того часу металургію та хліборобсько-скотарське господарство. В 1936 році у річці Південний Буг поблизу села було знайдено дерев’яний човен цієї ж доби, який в даний час зберігається у Військово-морському музеї Санкт-Петербурга.

У різні часи на цій землі панували скіфи, сармати, кімерійці, готи, гуни, обри, хазари, угри, печеніги. Внаслідок запеклої боротьби слов’ян з печенігами вона була приєднана до Київської Русі (середина Х ст.) У другій половині ХІ ст. на ці землі дійшла експансія половецьких ханів. Половці постійно нападали на Русь, яка в процесі нескінчених зовнішніх та внутрішніх воєн у першій половині ХІІ ст. роздрібнюється на ряд князівств. У ті часи територія сучасної Благовіщенської територіальної громади відійшла до Половецького ханства, яке у другій половині ХІІ ст. хан Кончак перетворив у могутню державу.

У першій половині ХІІІ ст. монголо-татарські завойовники розбили розрізнені війська руських князівств і розгромили Половецьке ханство. Внаслідок битви на Синіх Водах (1363 р.) русько-литовським військом, очолюваним великим князем Ольгердом, ординці потерпіли поразку, внаслідок чого Подільська земля, куди і входила територія сучасної Благовіщенської територіальної громади, відійшла до Великого князівства Литовського.

За Люблінською унією 1 липня 1569 року Литва і Польща об’єдналися в єдину державу під назвою Річ Посполита. Звенигородський повіт, якому належали землі сучасної Благовіщенської територіальної громади, увійшов до складу Брацлавського воєводства Королівства Польського. Внаслідок поділу Речі Посполитої (2 квітня 1793 р.) благовіщенські землі відійшли до Єленецького повіту Вознесенського намісництва.

У 1861 році було скасовано кріпосне право.

Поселення на місці сучасного Благовіщенського виникло на початку ХІХ століття. Його історія тісно пов’язана з Грушківським цукровим заводом. Місто і населені пункти виникли і існують саме завдяки цьому найдавнішому переробному підприємству України.

Земля, на котрій був споруджений завод, належала княгині Марії Строгановій, народженій Потоцькій. Вона розпочала будівництво цукрового заводу восени 1870 року. Оскільки завод зводився неподалік с. Грушка, його назвали Грушківським. Одночасно з заводом зводились водяний млин, винокурня, кілька допоміжних будівель, а також 20 хат і дві казарми для робітників.

Наприкінці 1872 року майже всі виробничі будови були споруджені.

У наступному році завод перейшов у власність товариства на паях, де контрольний пакет акцій належав графу Григорію Строганову, чоловікові графині Строганової. Товариство прискорило завезення з Бельгії необхідного обладнання, а також законтрактувало у графині 1051 десятину землі для вирощування цукрового буряку. Восени того ж року завод видав першу продукцію.

З 1904 року і до націоналізації заводу 1918 року головним орендатором, а фактично господарем підприємства, був головний інженер Київської удільної контори Леонід Тимофійович П’ятаков. За його господарювання сталися певні зміни на краще. Від станції Грушка до заводу були підведені залізничні колії.

У результаті реконструкції підприємства 1928 року його продуктивність зросла у півтора раза.

У 1921 році на прохання робітників та службовців району Первомайський окружний земельний відділ виділив із земель державного фонду, які розташовані на правобережжі річки Синиці, площу під індивідуальні садиби. 25 березня 1922 року під керівництвом землевпорядника Кіби Петра Федотовича було розміщене робітниче селище. Першими спорудили будинки робітники заводу Параконний Роман Йосипович, Струковський Степан Антонович, учитель Параконний Василь Ілліч та інші. Робітниче селище було названо Благовіщенське, яке після смерті В. І. Леніна (Ульянова) за проханням робітників цукрового заводу 1924 року ЦВК СРСР було перейменовано в Ульяновку.

У 1926 році на лівому березі річки Синиця теж було приступлено до розподілу державних земельних фондів під садиби робітникам і службовцям. Першим поселенцем був робітник заводу кочегар Білоконь Тарас Мефодійович, тому селище назвали Тарасівкою, на даний час це північна частина міста.

У період після війни завод став на лише найбільшим економічно сильним підприємством району, а й об’єктом досить потужної інфраструктури. Школа, дитячий садок, гуртожиток, житлові будинки, неврологічне відділення з бальнеологічним грязелікуванням, будинок культури, інші життєво важливі об'єкти виростали навколо заводу.

19 липня 1974 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР селище віднесене до міст районного підпорядкування. Це наймолодше місто в Кіровоградській області.

 4 листопада 1967 р. – було побудовано обеліск Слави;

1969 р. – побудовано поліклініку;

1970 р. – своїх перших учнів прийняла спортивна школа;

1970 р. побудовано адміністративне приміщення райкому партії;

1971 р. – Ульяновка відзначилася на першості республіканського змагання зернових культур і зайняла перше місце;

1971 р. – споруджена школа №2 на 990 учнів;

1974 р. – відкрито автомобільну школу ДОСАФ;

1974 р. – відбувся мітинг на святкування 50-річчя Ульяновки;

1975 р.  – При лікарні почала діяти дитяча консультація;

1975 р. – побудовано нове приміщення для селищної ради;

1975 р. – молокозавод та сокозавод випустили свою першу продукцію;

1979 р. – набір добровольців в Афганістан;

1980 р. – розбудова асфальтованих вулиць та доріг;

1985 р. – «Сільгосптехніка» поповнює свій парк новими авто;

1986 р. відкрита поліклініка на 40 робочих місць;

1989 р. – відкрито пішохідний міст через Синицю;

1989 р. – повернення солдат з Афганістану;

1991 р. – відкрито меморіал жертвам воїнам-інтернаціоналістам;

1995 р. – на завод привезене нове обладнання;

1995 р. – приватизація заводу;

1995 р. – зведено новий дитячий садочок.

Згідно Постанови Верховної Ради України від  19 травня 2016 року №1377-УІІІ "Про перейменування окремих населених пунктів та районів" місто Ульяновка Ульяновського району Кіровоградської області перейменовано на місто Благовіщенське Благовіщенського району Кіровоградської області.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України №807-ІХ від 17.07.2020 р. "Про утворення та ліквідацію районів" Благовіщенський район увійшов до складу Голованівського району з адміністративним центром смт. Голованівськ.

3.Пішохідні туристично-екологічні маршрути

1-й маршрут - Лозуватсько-Сабатинівський. Маршрут розрахований на триденний пішохідний похід. Він проходить вздовж лівого берега Південного Бугу, через території Гренівського та Кошароолександрівського заказника. Проходячи вздовж маршрутом із с. Лозувата до с. Сабатинівка, ми можемо завітати до Народного Лозуватського музею історії, побачити пам’ятки архітектури Луполівського млина, а також групу курганів с. Сабатинівка.

2-й маршрут – Лісовий. Бере початок у с. Кам'яна Криниця, а закінчується у с. Вільхове. Тут є лісові масиви: Ліскове, Семидуби, Дубини, Чапловудський ліс та мальовничі скелі каньйону річки Синиця.

3-й маршрут - Кам’яногірський. Початок маршруту в м. Благовіщенське, кінець - с. Синицівка. На початку маршруту знаходиться найдавніша млинова споруда України, якій немає аналогів.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь