Благовіщенська міська територіальна громада

Голованівського району Кіровоградської області

«Ігри Нескорених – це не про медалі, а про перемогу над собою», - Володимир Товкис.

Дата: 26.09.2023 09:01
Кількість переглядів: 108

У німецькому Дюссельдорфі 16 вересня завершилися “Ігри нескорених-2023”, у яких українська команда здобула рекордні 34 медалі: 12 золотих, 14 срібних та 8 бронзових. Серед учасників: військових та ветеранів Збройних Сил, Національної гвардії та добровольчих батальйонів був і наш земляк Володимир Товкис. Володимир показав найкращий результат у веслуванні на тренажерах на витривалість та у спринті, здобувши дві золоті нагороди, ще одна золота медаль у командному змаганні зі стрільби із класичного лука. У метанні диска у Володимира Товкиса бронза.

Після повернення із Дюссельдорфа, Володимир Юрійович приїхав на гостину до батьківського дому у село Розношенське. Рідні, друзі та знайомі щиро вітали титулованого спортсмена із здобутими нагородами, адже добре знають, які надзусилля довелося йому докласти і яку надзичайну силу волі проявити. Але, як каже сам Володимир: «Ігри Нескорених – це не про медалі, а про перемогу над собою».

Історією свого шляху до світових змагань, мотиваціями і мріями Володимир поділився із молоддю Благовіщенського під час зустрічі у Центрі дитячої та юнацької творчості. Старшокласники місцевих ліцеїв поспілкувалися з гостем за чашкою чаю та дізналися чимало цікавих фактів про Володимира, які зачасту не висвітлюються журналістами: про найяскравіший спогад із дитинства, улюблені і неулюблені шкільні предмети, вибір професії, кумирів та зіркову хворобу…За останні чотири роки у військового неодноразово брали інтерв’ю для друкованих видань та медіа, він спілкувався із хлопцями, які отримали важке поранення, але роль мотиватора для молоді – це, зізнався Володимир, для нього вперше.

Володимир Товкис виріс у Розношенському. Був жвавим хлопцем, якого багато що цікавило та захоплювало, зокрема і спорт. Після школи хотів вивчати юриспруденцію та мріяв працювати в міліції. Зі ступом до вузу не склалося, але була строкова служба, яка визначила подальший шлях Володимира: бути військовим. У 2010 році розпочалася для нього служба в управлінні державної охорони, а у 2017 році молодий юнак потрапив на фронт. Саме там зрозумів, наскільки складно бути військовим по-спражньому, адже у його підпорядкуванні перебувало 20 людей.

У вересні 2019 році Володимир отримав надважке поранення: у нього прицільно вистрілив російський снайпер. Куля увійшла у щоку під правим оком, пройшла крізь праву півкулю головного мозку і зупинилася під шкірою. Побратими під прицільним вогнем винесли командира з поля бою і тим, як з’ясувалося згодом, дали йому шанс вижити. Одинадцять днів стану коми. Боротьба лікарів та молитви рідних...  Володимир прийшов до тями, але не міг рухатися, у нього була паралізована ліва частина тіла.

На запитання: що дало сили піднятися, молодий ветеран військової служби відповідає, що не міг змиритися, що його життя, життя молодого хлопця, проходить повз. Була велика самомотивація, адже від своїх результатів отримував неймовірний заряд і хотів ще більшого. Великою підтримкою були батьки, дружина Катерина Валеріївна, друзі та знайомі. А ще Володимир вдячний усім землякам, які допомогли з коштами на його довготривале лікування та реабілітацію.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Володимир був переконаний, що його досвід і вміння стануть у нагоді, тож зголосився бути інструктором для мобілізованих. Зокрема навчав виживанню місцевих тероборонців.

Силою волі нашого земляка дійсно можна надихатися і захоплюватися. Його шлях до  всесвітнього п’єдесталу тривав чотири роки, а розпочався із  відеоролика про хлопця із подібним пораненням, який взяв участь у Іграх Нескорених. «Якщо хтось зміг, то і я зможу», - налаштував себе Володимир і поступово йшов до цілі.

 - У мене такий характер, що я легкий на підйом, швидко загоряюся, але не згасаю. А ще я буду стукати, доки мені не відчинять. Тож тисячі повторів, наприклад, одних і тих же рухів, мене не зупиняють, адже знаю, що матиму позитивний результат, - розповідає Володимир.

У 2020 році, під час пандемії коронавірусу, Володимир Товкис брав участь в онлайнподіях Invictus Games. Згодом пробував відібратися до команди на Ігри воїнів у 2021-му та виступав у черкаських змаганнях Ігор нескорених. У 2023-му за підсумком львівського кваліфікаційного турніру Володимира обрали до збірної.

- Як би це дивно не звучало, але після поранення я по-іншому почав жити, - зізнається Володимир. – Цікавіше, я сказав би: сходив у гори, побував за кордоном, проходив тренування  в Олімпійському навчально-спортивному центрі «Конча-Заспа» та адаптацію у Хорватії…

Ділячись враженнями від «Ігор Нескорених» Володимир відзначив надзвичайно теплу зустріч української делегації з діаспорою та українськими біженцями у Німеччині. Для нього участь та перемога у престижних змаганнях – це не лише особиста приємність, а і можливість донести всьому світу реальну картину того, що відбувається в Україні та незламність її народу.

На запитання, чи хотів би він ще раз взяти участь у змаганнях, Володимир Товкис відповів, що Ігри слугують великим мотиватором для військових ветеранів, психологічною реабілітацією, тож, пройшовши цей шлях, потрібно дати можливість іншим. А сам він вже розглядає пропозицію доєднатися до паралімпійської збірної України, мріє взяти участь у змаганнях, які будуть проходити у Сполучених Штатах Америки,  та подав заявку на участь у змаганнях у Львові на кубок ветеранів війни.

-Ці змагання дали мені новий поштовх: потрібно вчити англійську, спробувати себе в інших видах спорту, продовжувати займатися грою на фортепіано, адже це добре розвиває моторику і пам’ять.

Майже дві години спілкування пролетіли дуже швидко. Володимир радив як підтримувати людей, які отримали травму, як «відімкнути» гіперопіку, шукати приклади для мотивації та йти до намічених цілей… На знак вдячності за незламність українського духу та міцність характеру, приклад надпотужної волі, який надихає підростаюче покоління, формування позитивного світогляду і мотивування до занять спортом та особистого зростання, популяризацію громади на всесвітньому рівні, заступник міського голови Ліна Вербецька передала гостю Подяку міської ради та пам’ятні сувеніри, а учні подарували книгу з історії України.

Молодь висловлювала вдячність Володимиру та зазначила, що пишається земляком. А ще просили  організаторів повторити зустріч. Поради, відкритість у спілкуванні та щирість гостя змотивували  підростаюче покоління до нових ідей, у них з’явилися особисті цілі.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь